Психологічно педагогічний супровід дітей із проявами соціальної дезадаптації (схильних до правопорушень)
Сьогодні профілактична спрямованість є однією з провідних функцій соціально-психологічної та педагогічної діяльності. Це зумовлено, насамперед, зростанням кількості дітей з проявами девіантної поведінки серед підлітків та молоді, посиленням асоціальних рис молодіжної субкультури, поширенням злочинності, алкоголізму та наркоманії.
При формуванні особистості неповнолітніх із схильністю до правопорушень простежується чотири стадії педагогічної занедбаності.
На першій стадії виявляється різноманіття негативних емоційних переживань, що свідчить про функціональну непристосованість підлітка до навколишнього середовища. Причини, що їх породили, численні – це і стосунки в родині, і друзі, і стосунки із представниками протилежної статі. Усе це в сукупності призводить до внутрішнього особистісного конфлікту.
Внутрішньоособистісний і міжособистісний конфлікти спричиняють невротичні прояви, які, як правило, не діагностуються. Страхи, що виникають на основі покарання, різні побоювання трансформуються у постійну тривожність, дратівливість, підвищену збудливість. Усі перераховані ознаки можна вважати другою стадією педагогічної занедбаності. На цій стадії найрізноманітніші, навіть незначні об’єктивні чи суб’єктивні несприятливі впливи викликають у підлітка афективну реакцію. Відповідно змінюється стиль поведінки, в якій часто відсутня раціональність. Вчинки підлітка стають мало зрозумілими для навколишніх. Особистість стає нестійкою до впливу зовнішніх факторів.
Внутрішньоособистісний та міжособистісний конфлікти зазвичай загострюються і поступово формуються у патологічний характер, при якому переважають певні патопсихологічні акцентуації, що свідчить про третю стадію педагогічної занедбаності.
Для останньої, четвертої стадії педагогічної занедбаності типовою є глибока зміна особистості, антигромадська спрямованість. Характерні ознаки: суперечливе відображення дійсності, антигромадська спрямованість, соціально деструктивні погляди, шкідливі звичні, вороже ставлення до багатьох цінностей. Усе це призводить до стійких порушень у стосунках із навколишнім середовищем.
Ефективність застосування будь-яких заходів впливу на розвиток особистості, яка зазнає негативних змін, можлива лише за умов своєчасного виявлення, глибокого індивідуального вивчення особливостей інтелектуального, фізичного, психологічного та соціального розвитку дитини.
Мета такого вивчення: з'ясувати природу негативних проявів; допомогти фахівцям дібрати необхідні форми і методи колекційного впливу.
Саме тому, одним із завдань програми розвитку психологічної служби закладів освіти - надання комплексної психолого-педагогічної допомоги дітям та підліткам із різноманітними формами соціальної дезадаптації в результаті несприятливих шкільних, сімейних та інших впливів.
Загальне виявлення контингенту учнів відбувається двічі на рік (вересень, січень). Аналізуючи зібрану інформацію, диференціюють зазначені вище категорії учнів та їхніх родин у дві розширені групи: групу «потенційного ризику» та групу ОППУ (особливої психолого-педагогічної уваги).
До групи «потенційного ризику» потрапляють учні, які знаходяться у несприятливих чи недостатньо сприятливих для їх розвитку соціальних умовах, або відчувають на собі вплив негативних соціальних факторів.
Але ці діти не мають проявів девіантної поведінки та не завдають шкоди оточуючим:
· учні з малозабезпечених родин;
· учні з багатодітних родин;
· учні з неповних родин;
· учні, в яких один (обидва) батьки є інвалідами;
· діти-сироти або ті, хто знаходиться під опікою;
· учні з сімей трудових мігрантів;
· учні, у яких склалася кризова ситуація в сім'ї;
· «пізні діти» в родині;
· недостатня увага до дитини з боку батьків (функціонально не забезпечені родини);
· учні із порушенням психофізичного розвитку.
До групи ОППУ потрапляють учні з серйозними соціально-емоційними та поведінковими проблемами, які потребують індивідуальної уваги зі сторони педагогів, спеціалістів психологічної служби та батьків:
· учні з проявами девіантної поведінки (не приймають установлені правила та моральні норми);
· учні, які постійно засвоюють навчальний матеріал на початковою (низькому) рівні;
· учні, які систематично пропускають заняття (навчальні дні) без поважної причини;
· учні з проявами делінквентної, адиктивної поведінки (стоять на внутрішкільному обліку, обліку в кримінальній міліції в справах дітей, службі в справах дітей тощо).
Численні дослідження свідчать, що у переважній більшості в неповнолітніх злочинців була неблагополучна сім'я. Неблагополуччя на практиці буває досить різним:
· це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного;
· до дітей, оточуючих;
· образливі висловлювання про близьких людей, зокрема дітей;
· биття дітей;
· жорстокість стосовно них;
· демонстративна байдужість;
· зайнятість батьків власними потребами;
· дух цинізму і зажерливості;
· пияцтво одного чи двох батьків.
Сім'я – це перша соціальна структура, у ній значною мірою проходить формування особистості. Вважають, що уже у п’ять років характер людини сформований принаймні на з чверті, враховуючи успадковані моменти. Однак риси характеру ще не визначають майбутню криміналізацію особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей, а на їх фундаменті і потреб, вибудує юний громадянин.
По-перше, для профілактики злочинної поведінки підлітків передусім потрібно створити умови для нормального і повноцінного розвитку сім'ї, в якій виховується дитина.
По-друге, в системі освіти слід надавати більше уваги вихованню, щоб кожна дитина могла само реалізуватися в тому, де в неї є здібності. Ось чому робота з виявлення схильності дитини до обдарованості є важливим завданням соціального педагога будь-якого навчального закладу.
По-третє, школа повинна здійснювати не лише освітню, а й виховну та профілактичну роль. Це має бути профілактика на всіх рівнях. Звісно, якщо особа скоїла правопорушення, вищезазначених засобів недостатньо. Необхідно застосовувати державний вплив для перевиховування особи.
Фесенко Н.Б.
Соціальний педагог Шрамківської ЗОШ І-ІІІ ст.
Коментарi